Усна народна творчість

 Календарно-обрядові пісні

Одним із найдавніших видів ycної творчості народу є календарно-обрядовіпісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. Усі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом.

Залишки первісної обрядовості згодом були змішані з християнськими обрядами й пов'язані з церковно-календарними датами християнських свят.

До календарно-обрядових пісень належать:

- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

- веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

- русальні (пов'язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни);

- купальські (переджниварський цикл середини літа);

- жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа).

Зимовий цикл. Колядки - це відтворення міфу про створення Світу і величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них досить часто називаються імена тих, кого величають.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. За твердженням давніх авторів, Коляда - один із язичницьких богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього - назва першого місяця року «януаріс» (січень). Слово коляда є в усіх слов'янських народів із тим же значенням, що і в українців.

У колядках мають місце певні образи:

Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки та ін.

Провідні мотиви колядок:

- кохання як запорука людського щастя;

- одвічне родинне благополуччя;

- уславлення народження Ісуса Христа,

- уславлення хліборобської праці, захисту рідної землі.

Колядки:

«Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Нова радість стала», «Поза лісом, лісом темненьким», «Коню мій, кошовороненький», «Ой красна, красна в лузі калина» та ін.

Щедрівки — пісні, що виконуються на Щедрий вечір (Новоліття).

У них звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні.

Щедрівки:

«Щедрий вечір, а я йду», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Щедрівочка щедрувала», «Сидить баба на припічку», «Ой сивая та зозуленька» та ін.

Весняний цикл. Веснянки. Залежно від місцевості весняні пісні називалися гаївками, гатками, ягілками, яголойкати, маївками.

За народними уявленнями, весну приносять птахи. Першими прилітають жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок.

Протягом віків сформувався чіткий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми. Випікається печиво у вигляді жайворонків, голубків, яке діти і розносять по селу, співаючи:

Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати - Зиму проводжати! Зимочка в возочку, Літечко в човночку...

У весняних іграх та хороводах імітуються рухи, характерні для трудової діяльності: засівання поля, збирання врожаю, обмолот тощо.

Провідні мотиви веснянок:

- турбота про майбутній добробут;

- заклики та побажання (найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок, - їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє тепло);

- замовляння врожаю тощо.

Веснянки:

«Ой весна, весна - днем красна», «Ой кувала зозуленька», «Кривий танець» , «Подоляночка» та ін.

Літній цикл. Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час найбільшого замаювання землі квітами й травами (Трійця).

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх, як своїх прародичів. У перший день Трійці русалок «виводять із села». Дівчата у полі готують обід - поминальну тризну, заквітчують себе вінками і співають.

Русальні пісні:

«У ржі на межі», «Ой біжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору» та ін.

Купальські пісні. Пісні язичницького, купальського змісту, супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч.

Хлопці, дівчата, а також удови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків; запалювання вогнища і стрибання через нього; прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Карени, Купали); водіння хороводів навколо неї; запалювання колеса; спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купала; ворожіння; купання тощо.

Усі ці дії супроводжувалися піснями. Найпопулярнішими є пісні, що співають і сьогодні.

Через християнський вплив їх подекуди стали називати петрівчаними піснями.

Купальські пісні умовно можна поділити на:

- пісні-роздуми про кохання,

- пісні про нещасливу долю сироти,

- пісні про складне життя невістки.

Лейтмотив цього циклу — взаємини молодих.

Провідні мотиви купальських пісень:

- мрії дівчат про заміжжя,

- роздуми дівчат про свою долю,

прощання з вільним життям під батьківською стріхою:

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали, То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо.

Купальські пісні: «Заплету віночок», «Ой вінку, мій вінку», «Купайло, купайло» та ін.

Жниварські пісні. Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю.

Жниварські пісні поділяються на:

- зажинкові, що виконуються до початку роботи, - жнивні, виконувані під час збирання врожаю;

- обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.

Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців.

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили».

Характерні особливості жниварських пісень:

- важлива роль описів природи;

- використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);

- зменшено-пестлива лексика;

- яскраві гіперболи,

- порівняння;

- загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);

- величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба; здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).

Жниварські пісні:

«Маяло житечко, маяло»,  «Там у полі криниченька» та ін.