Кочові народи та античні колонії

На початку І тисячоліття до н. е. у степах Північного Причорномор’я оселилися кіммерійці - найдавніший історичний народ на території України, про який, зокрема, писав Гомер в "Одіссеї" (VIII ст. до н. е.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-класового суспільства на основі рабовласницького способу виробництва. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з’являються скіфи - племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов’янами, які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами.

Наприкінці VI ст. до н. е. у причорноморських степах формується велике державне об’єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Верховна влада у Скіфії належала царям, столиця розміщувалася поблизу міста Кам’янки Дніпровської (Нижній Дніпро). Розквіту скіфська державність досягла в VІ - ІV ст. до н. е. Про це свідчать, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України.

Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об’єднання - Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.

З III ст. до н. е. в Північне Причорномор’я зі сходу почали проникати сарматські племена (також іранського походження). За два століття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом – Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор'я, мали зв'язки з грецькими і римськими містами Причорномор'я.

На зміну сарматам з'являються алани, так само кочовики. Вони не зводили будинків, не займалися землеробством, мали багато коней, жили на возах.

Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І-II ст. н. е. проживало багато племен і народів, що змінювали одне одного.

Наприкінці II - на початку III ст. н. е. на території України з'являються германці - готи, вихідці з Прибалтики. Просуваючись через Полісся, готи розселилися на півдні України від Дністра до Дунаю і Карпат. Поблизу Дніпра вони створили власну державу. Періодично готи здійснювали напади на римські провінції.

У IV ст. готи прийняли християнство. У тому ж IV ст. зі сходу розпочинається рух гунів - народу урало-алтайського або тюрко-фінно-монгольського походження. Близько 370 р. гуни знищили аланів, розбили готів і витіснили їх за Дунай. Проте вони довго не затрималися в Україні й у середині V ст. на чолі з Аттілою почали просуватися на захід. Заснована Аттілою держава з центром на середньому Дунаї (сучасна Угорщина) розпалася після його смерті в 453 р.

Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор'я. Заселення греками-колоністами цих земель почалося в VII-VI ст. до н. е.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я виокремлюються два основних періоди:

• Перший період - V - середина І ст. до н. е. - характеризується відносно самостійним життям і мирними відносинами зі скіфськими племенами.
• Для другого періоду - середина І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е. - характерним є те, що міста-держави поступово потрапляли в коло інтересів Риму і водночас зазнавали нападів з боку готів і гунів.

У процесі античної колонізації в Північному Причорномор'ї утворилися чотири основні центри:

• Перший - побережжя Дніпровсько-Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Парутиного Очаківського району Миколаївської області).
• Другий - побережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра - нині Білгород-Дністровський).
• Третій центр - у Південно-Західному Криму (міста Херсонес, Керкінітіда - нині Євпаторія).
• Четвертий центр - на Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Феодосія, Горгіпія).

Усі ці центри були рабовласницькими демократичними республіками, які підтримували тісні зв'язки з Грецією і Римом.

Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі основні етапи розвитку: кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий і залізний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура, станово-класове рабовласницьке суспільство.