Первісний лад на території України

• Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н. е.). Із цих поселень, де знайдено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з орнаментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб.

Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням, що було пов’язане з наступом льодовика. Земля перетворилася на лісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характерною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Села складалися з 5-8 житлових споруд, насамперед зимових у вигляді яранг, де мешкало 40-50 осіб. Удосконалилися й урізноманітнилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу.

• У добу мезоліту клімат стає набагато м'якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень: поблизу сіл Білолісся та Мирне на Одещині, села Осокорівка Запорізької області, у Криму. Населення було відносно осілим. А наявність багатьох маленьких стоянок свідчить про розпад общин на невеликі мисливські колективи. У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати диких тварин, спочатку собак, а згодом - свиней. Поширилося рибальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім'ї.
• Останньою стадією кам'яного віку була доба неоліту, що тривала з VI до III тисячоліття до н. е. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини - скотарства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. У цьому зв'язку з'явилися досконаліші типи кам'яних сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю - шліфування, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.

В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районах річок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін. їх можна поділити на дві культурно-господарські зони: південно-західну (землеробсько-скотарську) і північно-східну (мисливсько-риболовну).У цей період підвищується роль сім'ї. Зміцнюється родова община. Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають виникати територіальні зв’язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.

• У IV-III тисячоліттях до н. е. на території України відбувається перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), для якого характерні виробництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам'ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра.

Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (наприкінці XIX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам'ятки). Проживали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600-700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або колом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1-1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотарством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло виробництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм, оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.

На основі територіальних общин формуються племена, виникають міжплемінні об’єднання, починають виокремлюватися найзнатніші роди на чолі з патріархами. Підвищується роль чоловіків у суспільстві, господарською основою стає патріархальна сім’я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.

Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші започаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.

• У другій половині III тисячоліття до н. е. на території України розпочалася бронзова доба. її характерна особливість - поширення виробів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї. Основними видами господарської діяльності залишалися землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну, а також боротьба за території спричинилися до створення великих союзів племен на чолі з вождями. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, проте суспільні відносини там ґрунтувалися на патріархальній сім’ї і племінній організації.
• З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально-економічних структур. У цей період завершується процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класового суспільства. Поява додаткового продукту призвела до створення військово-політичних об’єднань, а це, у свою чергу, сприяло виокремленню військово-аристократичної верхівки суспільства. В її руках тепер була влада. Значно розширилися торговельні контакти із сусідами, особливо між Півднем і Північчю.

З початку VII ст. до н. е. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації - як у матеріальному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.

Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в І тисячолітті до н. є. стали кочові племена Північного Причорномор’я - кіммерійці, скіфи, сармати та ін.